02.05.23. Музичне заняття для дітей 5 та 6 років життя

     Добрий день, любі діти!

    Розпочинаємо наше заняття!

    Спочатку - вправи для дітей середньої групи. Заняття має назву - "Весняні звуки". Уважно дивимось та виконуємо вправи.

    Наступні вправи - для дітей 6 року життя. Вмикайте відео, та виконуйте, будь ласка, завдання.

    Для дорослих маю цікаву статтю на тему "Патріотичне виховання засобами музичного мистецтва, художнього слова, фольклорними матеріалами".

Мистецтво – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає в тому, що воно виступає в художньо-образній формі, і визначається в тому, що: за його допомогою людина здатна сприймати світ, що оточує її у цілісності; воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати й робити людину величною; воно безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухливою та пластичною сферою людської психіки;
за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми.

Художні емоції виникають лише при зустрічі з соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву та інтелект. Взаємодія почуттєвої та інтелектуальної сфер під час сприймання твору мистецтва надає враженню особливої сили. Тому визнають такі функції мистецтва: суспільно-перетворювальну, пізнавально-евристичну, художньо-концептуальну, передбачення, інформаційну та комунікативну, виховну, навіювання, естетичну, гедоністичну.

Виховна функція мистецтва полягає у впливі на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як у позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений митцем.

Музика виникла ще на зорі існування людства. Спочатку вона виконувала ритуальну функцію, повторюючи ритм трудових рухів, полегшувала виконання роботи та сприяла цьому. Музика створює особливі звуки, які
не існують у природі і які не існують поза музикою. Але в основі своїй музичний звук має подібність до інтонацій людини, ці інтонації завжди емоційно насичені, сплетені з людських почуттів.

Музика говорить з людиною «безпосередньою мовою душі», хвилює людину, викликає багато емоцій. Тому музика – це не відображення предметного світу, а відображення людських почуттів та думок.

Музичне мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, її почуття, повинно привертати її думки й волю на досягнення ідеалу. Воно володіє низкою рис, які виділяють його як особливу форму людської життєдіяльності. У своєму змісті твори музичного мистецтва виражають думки й почуття людей. Твори музичного мистецтва мають на меті поєднання в собі певних соціальних цілей: соціальну дію на людину, можливість дати їй естетичну насолоду, принести радість спілкування з мистецтвом і викликати відповідну реакцію почуттів і думок, залишити слід у духовному світі особистості, тобто закликати суспільство не тільки до відображення, а й до перетворення світу. Тому стає цілком незаперечним вплив музики на формування різних сторін особистості, включаючи й національну свідомість. А через спілкування
з народною музикою людина глибше пізнає його історію, трансформовану
в думи, пісні тощо, розкриває невідомі сторінки культури свого народу, живиться його духовними здобутками.

За О. Вишневським, одним з рівнів засвоєння національних цінностей
у процесі становлення національної свідомості є етнічне самоусвідомлення, так званий «стихійний патріотизм», що ґрунтується на засвоєнні рідної мови, звичаїв свого краю, пісень, історії тощо. Тобто серед чинників, що справляють найбільший вплив на процес становлення національної свідомості, потрібно назвати музичне мистецтво.

Духовні цінності кожної нації визначають її місце й роль в історії людства. Питання збереження та розвитку української культури, зокрема, музичної, нерозривно пов’язано з проблемою відродження української духовності. За визначеннями Д. Чижевського та М. Костомарова, характерною рисою української ментальності є емоційно-чуттєвий характер української душі. Неодмінною рисою української душі стала її пісенність.

Пісенний фольклор містить у собі неоціненний матеріал для вивчення традиційних етико-естетичних засад українського народу, а також відображає еволюцію ідеалів, яка відбулася в процесі історичного розвитку нації.

Саме до народної пісні зверталися дослідники українського менталітету На пісенний матеріал спиралися у своїх наукових працях М. Костомаров,
О. Потебня, М. Драгоманов,

В. Антонович, М. Сумцов, І. Франко, М. Грушевський
та ін. фольклористи, історики, літературознавці.

Зокрема, М. Костомаров наголошував на тому, що кожен народ має свій ідеал, який можна виявити, звернувшись до фольклорних джерел.
Д. Чижевський вважав дослідження зразків народної творчості одним
із способів пізнання світосприйняття різних соціальних типів.

Народна пісня репрезентує традиційне бачення українцем прекрасного, огидного, високого, низького, трагічного, комічного, героїчного, відображає стереотипи поведінки етносу, які тісно пов’язані з його світоглядними уявленнями.

Також народна пісенна творчість є складовою народної педагогіки, оскільки містить у собі систему етичних еталонів та ціннісних орієнтацій. Тому вона посідає вагоме місце в системі народної педагогіки як сукупності емпіричних знань у справі виховання, бо наповнена дидактичним змістом
та пов’язана зі звичаями, обрядами, святами, що супроводжують найважливіші події нації, окремої особистості. Сьогодні у прогресивній вітчизняній музиці високо цінується музичний фольклор як важливий чинник народних традицій.

У музичному фольклорі яскраво виражені гуманістичні ідеї, пов’язані
з розумінням людини як частини, природи й певних, властивих їй здібностей. Народна музика – це найдавніша ланка етнопедагогіки. Усна пісенна творчість українців підносила ідеал людини, яка прагнула до знань, цінувала розум більше за багатство. Сповнена гуманізму пісенна творчість народу сприяла розвитку ініціативи, допитливості, дієвості, уважного ставлення до духовних потреб людини, її естетичних запитів. Наприклад, українські колискові пісні – перше, що чує дитина - містять величезний шар соціально-етичних еталонів
та настанов. У них особлива увага приділяється засудженню вад
і спрямуванню дитини на засвоєння бажаних якостей: «A-а коточок, Украв
у баби клубочок, Да поніс Галі, Положив на лаві, Стала Галя кота бити,
Не вчись, коте, красти, Да учись робити».

Значення музики як чинника національного виховання особистості полягає і в морально-естетичному характері її впливу: емоційний зміст твору стає стимулом для формування та вияву почуттів, емоційним фоном життя
й діяльності людини. Ось чому думи та історичні пісні, виконувані кобзарями та лірниками, відігравали значну роль у житті народу. І. Франко мав усі підстави писати, що «думи та пісні виховували нові покоління, вливаючи
в них з материнським молоком того самого геройського духу, котрим жили батьки».

У думах та історичних піснях, у конкретних образах, подіях, ситуаціях відображено картини минулого нашої землі, уявлення про подвиг, мораль. Науковці виділяють три основні теми історичних пісень – це боротьба проти турецько-татарських нападників та польських і московських загарбників.

Популярним у народі є цикл історичних пісень, у яких оспівуються перемоги козаків у Визвольній війні українського народу середини XVII ст.
У пісні з цього циклу «Засвистали козаченьки» оспівано битву під Корсунем (15 – 16 травня 1648 р.), що була однією з перших великих перемог повсталих під час Визвольної війни українського народу. Облога військом Богдана Хмельницького польського війська під Жванцем у вересні – грудні 1653 р. оспівана народом у пісні «Ой з города Немирова». У цій пісні гетьмана Хмельницького народ оспівує як мудрого полководця, визволителя української землі з-під польського панування: «Вийшов пан Хмельницький Під Жванці з кравчиною: «Ой, прощайся, ляше, Та із Волощиною!» Вийшов пан Хмельницький по жванському полю, Ой, запекли хлівоньку ляхи Та тому Подоллю!». Інша історична перемога Визвольної війни українського народу середини

XVII ст. – Збаразька облога 1649 р. оспівана у пісні «Ой, що то за хижка». А відома пісня «Чи не той то хміль» присвячена подіям битви під Жовтими Водами і першій тріумфальній перемозі козацтва над поляками.
У пісні возвеличується гетьман Хмельницький, гіперболізовано представлена його мужність і звитяга: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду, Гей, не один лях лежить головою в воду». Не менш знаменній перемозі під Корсунем присвячена популярна й сьогодні пісня «Засвисталикозаченьки».

Серед народних дум найпопулярнішою й найпоширенішою є «Дума про Хмельницького і Барабаша». У думі чітко підкреслюється релігійний аспект, який був рушієм народного повстання й одним з головних аргументів
Б. Хмельницького при збиранні козацького війська: „Тей, козаки, діти, друзі, молодці, добре дбайте, Од сна уставайте, руський отченаш читайте, На лядські табури наїжджайте, лядські табури на три часті розбивайте, Ляхів, мостивих панів, упень рубайте, кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте. Віри своєї християнської на поталу в вічний час не подайте». У цій думі
Б. Хмельницький показаний справжнім патріотом, він прагне відстоювати інтереси народу, домогтися для нього відповідних прав і вольностей. З такою благородною метою він вдається до викрадення королівських листів
у Барабаша, листів про призначення вольностей для козаків.

Досліджуючи українську народну пісню з часів Київської Русі
й до середини XX ст., зокрема, Г. Ващенко виявив, що в ній передаються характерні риси українського світогляду, а саме: щирий патріотизм, любов
і пошана до батьків та свого роду, культ дружби и побратимства, свідомість своєї людської гідності, почуття честі, чистота почуття кохання, любов
до праці, непереможна любов до волі й ненависть до рабства й неволі, працелюбство, любов до своєї хати та своєї землі, віра в Бога. Отже, звернення до народної пісенної творчості при формуванні національної свідомості
є досить логічним і дієвим.

Одним зі шляхів оновлення української естрадної пісні є творче переосмислення, звернення на новому рівні до національних фольклорних джерел, які завжди були й залишаються життєдайним струменем відродження та розвитку музичного мистецтва. Саме тому сильні сторони української естради пов’язані із зображенням національного «обличчя» при врахуванні впливу світової музичної гри.

Так, «зоряним часом» сучасної української пісні стали 60-ті pp. XX ст. [13; 260]. Прагнучи надати національній традиції оригінального, адекватного часові звучання, композитори намагалися залучити до типових, апробованих професійним мистецтвом зразків фольклорні мотиви. Народними стали вважати пісні «Два кольори» слова Д. Павличка, музика О. Білаша та «Пісню про рушник» (слова Малишка, музика П. Майбороди), які виконав Дмитро Гнатюк, тому що були наповнені великою любов’ю до рідної землі, батьківського порога, рідної матері.

З відродженням національного духовного життя звернення митців
до подій вітчизняної історії, нових історичних фактів, що раніше залишалися поза увагою, сприяє пробудженню національної свідомості. Це стосується
й музичної культури, у якій поряд з відродженням української класики відчутний вплив авангардистських течій.

Найбільш цікавим явищем останньої третини XX ст. стало злиття фольклору з такими різновидами естрадної музики, як джаз, рок та поп-музика, що сприяло створенню власних музичних напрямів на фольклорній основі в українській популярній музиці. Водночас у колах широкої громадськості виникає занепокоєння у зв’язку з поширенням у молодіжному середовищі явищ масової культури із заниженими естетичними критеріями. Тому проблема українізації молодіжної музичної культури є актуальною поряд з іншими як складник духовного відродження нації.

Прикладом прояву національної самосвідомості може бути відео та пісня групи «Океан Ельзи» з промовистою назвою «Веселі, брате, часи настали...»(слова і музика С. Вакарчука). У пісні та відео музиканти «у відвертій формі описують сьогоднішні реалії України, та, звертаючись до нового покоління, закликають до Змін. Ці Зміни дні саме зараз, оскільки далі споглядати на існуючий стан речей є не тільки безвідповідально, але й небезпечно».

Таким чином, потрібно сказати, що музичний фольклор і був носієм національних ціннісних орієнтацій. І щоб зберегти національну самобутність
у сучасній масовій музичній культурі, потрібно повернутися до українських національних джерел як дієвого формування національної свідомості.
Це питання є актуальним, і тому потребує подальших досліджень.

    Ось і все, зустрінемось завтра!