07.11.24. Музичне заняття для дітей середнього віку

  Добрий день!

    Наразі останнє заняття на цьому тиждні для дітей 5 року життя.

    Сьогодні на Вас чекають цікаві пісенні вправи, а також знайомство з музичними інструментами.

    

    На останок маю для всіх музично-літературну розвагу 

«І багата, і чудова наша українська мова…»

 Мета: донести до дітей  красу і багатство україн­ської мови;  формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, розвивати вміння співати без крику та напруження , вміння декламувати вірші, ритмічно рухатися під музику;

вихо­вувати   почуття любові до рідної мови, рідного краю, його традицій, бажання берегти свою національ­ну культуру, бути патріотами своєї держави.

 

Обладнання і матеріали:

Скриня,  шаровари, черевички, книжка, гостинці, шапка, рушники, музичний центр, ноти, аудіо матеріали.

 Кривий таночок

«Діти  України» муз. і сл.. Ю. Михайленко

«Шевчик» муз. і сл.. В. Верховинця

« Повішу я колисочку» укр. нар.

 « Козачата»  сл. О.Яворської  муз. М.Ведмедері. 

 

 

Хід розваги

 

Діти кривим таночком заходять до зали і зупиняються півколом

Ведуча:

Шановні діти! Запрошуємо вас до нашої господи - на сіль, хліб, на щире слово, бесіду мудру, свято наше - торжество рідної мови. Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна. Наша мова прекрасна, барвиста, наче дощова веселка .
Діти:

Раді ми вас привітати,
Бо у нас сьогодні свято –
Будем нашу рідну мову шанувати.
 

Ми малі, та всі ми друзі,
Ми одна родина,
А найбільша наша мати

Рідна Україна.

Україна - рідний край
Поле, річка, зелен гай.
Любо стежкою іти.
Тут живемо я і ти,

                                             Пісня:       «Діти України »

                                                            Сідають на місця
Ведуча: Наш рідний край - Україну не можна уявити без ніжної калини, вишитих рушників, без гарної української пісні,  ( Чути спів здаля) Чуєте, яка гарна пісня, це хто ж до нас поспішає

                                            Заходить Бабуся  

 

Бабуся

Добрий день,

мої малята чепурненькі,

І біляві, і чорняві, і руденькі,

І великі, і маленькі,

І вертляві, і тихенькі!

Радо вас я тут вітаю,

Всім здоров'ячка бажаю.

  Привітно всміхаю­чись дітям, Бабуся  сідає на лаву й розправляє фартуха на колінах.

Ведуча:

Добрий день, Бабусю. Ви знаєте , що прийшли до нас на Свято Української мови ?

 

Бабуся.

Люблю рідну Україну,

Край наш веселковий,

Люблю нашу мелодійну

Українську мову.

Люблю наших діточок,

Українців зроду,

І шаную добре слово

Нашого народу.

 Так, звісно, знаю , що у вас свято. Мене сюди запросив мій онук Петрусь, ви його не бачили?

           З'являється Пет­русь   одягнений стильно, по  сучасному, в бейсболці на голові

Петрусь

Агов, Бабусю, Бабусю,

Це я, твій Петрусик!

На свято сюди я  заскочив

І казку послухати хочу.

Бабуся. Петрику, а чому ти не привітався як слід?

Петрусь (плескає її по долоні)

Привіт, Бабусенько, привіт!

Ось який я, “перець” новомодний,

Вітаюсь по-сучасному сьогодні.

І “прикид” у мене крутий,

О-ба-на, я українець новий!

Бабуся (здивовано).

Я тебе не зро­зуміла — де ти слів таких набрався?

Якось дивно ти зі мною привітався.

Петрусь. Бабусю, ти що — не ди­вишся кіно? Якщо телевізор подов­гу дивитися, усіх цих словечок мож­на швидко навчитися.

Ведуча:

То треба ж дивитись не все підряд,

А добре й цікаве для вас, малят.

А щоб розумним бути,

Книжки треба читати

Та мову свою власну

Ретельно пильнувати.

Іще маєш, Петрусю, навчитись

Чемно вітати старших за віком

На радість батькам і бабусі на втіху.

Петрусь

Гаразд, я зараз виправлю

Помилку свою

І чемно привітаюсь —

Бабусю ж я люблю.

Вийду за двері, причепурюся

І до бабусеньки

чемно звернуся.

                                                        Виходить

Ведуча: А поки Петрусь повернеться давайте пригадаємо вірші про мову.

Діти:

Українська моя рідна мово,
В кожнім слові твоїм - цілий світ!
Бачу барви у нім веселкові
І калини червоної цвіт.

 А ще небо блакитне, бездонне,
Ясне сонце, й пшеничні поля,
Плескіт рік, шум гаїв невгамовний –
Вся моя українська земля!

 
Українська моя рідна мово,
Не одна тобі тисяча літ!
Таке ж давнє твоє кожне слово,
Як і весь різнобарвний наш світ

 

 

 Ой, яка чудова українська мова!
Де береться все це, звідкіля і як?
Є в ній ліс — лісок — лісочок,
Пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс,
Є іще й барак.

 

І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна звідкіля і звідки,
Можна і звідкіль,
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль..

 
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

 

Ой, яка чудова,світла і багата
українська мова,мова мами й тата!
Мова мами й тата, діда і бабусі.
Знаю її добре, ще краще навчуся.

 

 

Як нема без зірок небозводу,  
Як блакиті без сонця нема,  
Так і мови нема без народу,
і народу без мови нема.

 

Мова рiдна, слово рiдне!  
Хто вас забуває,  
Той у грудях не серденько,  
А лиш камiнь має.  

Як же мову ту забути,  
Що нею учила  
Нас всiх ненька говорити,  
Ненька наша мила.  

Ой, шануйте, поважайте  
Рiднесеньку мову,  
I навчайтесь розмовляти  
Своїм рiдним словом.

                                                      Стук у двері

 

Ведуча:. Хто ж там стукає?  

Петрусь:

Добридень, дорога Бабусю!

Це я, онучок твій, Петрусик,

Прийшов до тебе гостювати.

Бабуся

Який ти, онучку мій,

Гарний та чемний,

Вітаєшся лагідно,

Любо, приємно!

Ведуча: Молодець, Петрусь. Запам’ятай: “Добре слово Краще за пряник медовий".

Петрусь. Ой, як   ціка­во сказано!

Ведуча: Це не я, а народ наш такі прислів'я склав, і в них він усю мудрість свою зібрав. Ось послухай: “Народ скаже, як зав’я­же” — це ще одне прислів’я народ­не. А ти, хлопче, мовчиш чомусь. Сам хоч якісь прислів’я знаєш? Пригадай. Мабуть, нічого не знаєш, ай-ай-ай!

Петрусь:  

Дайте подумати, не заважайте.

Я думаю, думаю, заче­кайте. О, згадав! “

Comfy - намбер ван по домашнім гаджетам!

 Бабуся. То ж не прислів’я, а рек­лама телевізійна. Прислів’я — це стислий, мудрий вислів, який збері­гає в собі досвід усього народу.

Петрусь

На жаль, нічого мудрого

Не можу пригадати.

Напевно, доведеться

До діток нам звертатись.

Ведуча:

Любі діти, підкажіть

І прислів’я розкажіть!

                                             Діти промовляють народні прислів’я,

 

“ Приємне кожне слово — цвіте, як сад у мові".

“ На світі все мина­ється, а добре слово лишається ”.

“ Зі слова починається людина, із мови починається країна ”.

“ Рідна мова — чарівниця, душі народної скарбниця".

Петрусь. Я теж пригадав прислів’я:  «Рідна мова моя — наче пісня соло­в’я»

 Ведуча: Рідна мова! Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні.

 Хіба ще хтось уміє промовляти такі слова як наші українські мами? Народні колискові

 пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ніжністю і простотою.

Давайте й ми заспіваємо колискову.

                                           

Колискова: Повішу я колисочку»

 

Петрусь. Бабусю, я знаю, що в тебе є дивовижна скарбниця — твоя старенька скриня-чарівниця.

Бабуся  Так, так, я у свою скриню цікавинки різні складаю. Ось поглянь — це український козаць­кий одяг. Він нам про славне козаць­ке життя розповідає. Кожна річ своє призначення має. (Виймає зі скрині по одній речі). Ось червоний пояс- кушак— ним підперезувався справжній... (Діти: — Козак!) А ось ша­ровари просторні — їх одягали ко­заки... (-Моторні!) А ось шапка он яка — справжня шапка... (- Козака!)

Ведуча:

А у нас  хлоп’ята —

Справжні козачата,

Гарно співають

Україну прославляють.

Сідай Петрусь дивись,

Завзяттю в них повчись.

                                            Пісня: «Козачата»

 

Ведуча: 

Бабусю,  а що в тебе ще є у скрині?

Бабуся  

Там бачу книжечку якусь.

її нам витягне Петрусь.

Ведуча: Книжечки  для дітей пишуть письменники та поети. Давайте і ми з вами на мить станемо поетами і пограємо в цікаву гру.

                                             гра «Вчимося бути поетами»

Дібрати рими до слів:

дівчинка йшла і цукерку … (знайшла)
місяць заглядає, спати … (заважає)
Дівчинка маленька, сукня …. (гарненька)
Квітка з пелюстками, як спідниця в … (мами)
Птаха крила розправляє, в краї далекі … (відлітає)

Зайчик стрибав, з пеньочка ….(Упав)

Ми  вітаємо усіх, хай луна дитячий ….(сміх)                                         

 

Ведуча: діти, а ви любите слухати смішні історії?

Бабуся.   Петрусю, а ти знаєш якусь смішинку?

Петрусь. Так, я смішинок безліч знаю.

Ось послухайте мій вірш -смішинку

й відпочиньте хвилинку.

 

 

 

Думали, що порося

Біля хати сіло,

А впізнали Петруся,

Як потерли милом

 

Бабуся (сміється). Ну й насмішив мене, розвеселив. Ти влучно розка­зав, гарно пожартував. А ви, діти, веселики - смішинки знаєте? Укра­їнські жарти полюбляєте?

                    

— У вас зуби є, дідусю? — онучок питає.

Дід журливо посміхнувся: — Вже давно немає.—

Це почувши, хлопченятко зраділо без краю:

Тоді пряник потримайте, а я пострибаю.

 

 

Пожалійте, люди, карапуза Сашу:

Дуже він не любить їсти манну кашу.

Каже: — Як пожежником стану я колись,

Потушу пожежі, де б не зайнялись.

Тільки магазина я тушить не стану,

Де мені купує мама кашу манну.

 

 

 

Лягай спати вже, онучку,— дід говорить басом.

— Я, як був таким маленьким, лягав з курми разом.

— А онучок зубки скалить: — Як же ви там спали?

Як ви з сідала, дідусю, додолу не впали?

 

Ведуча: Бабусю,  давайте заглянемо до вашої скрині.

Бабуся: Петрусь,  допоможи  (дістають чобітки)

Петрусь: нічого не розумію, для чого тут чобітки?

Бабуся: Колись, у давнину, збиралися хлопці і дівчата гуртом на вечорниці, вони співали , танцювали, жартували в ігри грали.

Ведуча: А ми з дітками теж знаємо цікаву гру « Шевчик», про шевчика, який майстрував чобітки. Давайте пограємо.

                                                           гра «Шевчик»

 

Петрусь: (пританцьовує біля скрині й ненароком зачиняє її).

 Ой-ой-ой, що ж я наробив? Скриню зачинив, а там, у глибинці, лежать гостинці. (Напружу­ючись, намагається відчинити). Ой, не можу! Хто ж допоможе?

Бабуся. Петрусю, щоб скриню від­чинити, треба її чемно попросити. Слова чарівні, хороші пригадати не важко...

Ведуча: Діти, давайте пригадаємо такі слова (“про­шу”, “будь ласка”). Ану ж бо, діти, всі разом попросимо, скажемо “будь лас­ка”, щоб наша скриня відчинилася.

Петрусь із Бабусею легко відчиняють скриню. Бабуся виймає звідти пакунок із коржиками та бубличками й роздає дітям.

Бабуся. Частуйтеся, малята, смач­неньким та не забувайте дякувати гарненько. (Діти: — Дякуємо, Бабусю Ма­русю!) А тепер прощавайте, дітки, прощавайте й мою розповідь запа­м'ятайте.

Петрусь. До побачення, друзі! Нашій зустрічі кінець, а хто слухав — молодець!

    Дякую, що прийшли на заняття, до нових зустрічей!